Буває в житті так, що раптово відкривається знайома тобі людина чимось новим, якоюсь дивиною, чого й не чекав від неї. Здавалось би, знав трохи Євгена Федоровича по швидколетних контактах на своїх журналістських відрядженнях. Можливо, навіть, якогось разу легенько почаркували. Ото, начебто, і все…
Тож несподіванкою була перша ластівка, якою виявився лист від нього до редакції. У ньому знайшов дружній шарж на свою гумористичну добірку "Коли зі сміхом, то й літа - не лихо", надруковану у "Придніпровському комунарі". Прочитав і від душі посміявся, в повній мірі оцінивши дотепність і вправність автора. На тому все й скінчилось, бо вважав неетичним рекламувати самого себе у нашій газеті - тож на сторінках її цей твір друком не з'явився. Та й подумалося, що немає, мабуть, жодного українця без почуття гумору. От і вилив чоловік свої по смішкові настрої у віршові рядки. Гадалося, побавиться, та й кине невдячну справу віршотворця.
Виявилося, ні! За кілька років був щиро вражений поезіями Євгена Безуса вже іншої тематики. Глянув на них спочатку мимохідь, без особливої уваги … і зупинився.
Потім почав перечитувати рядки, що засвітилися раптово теплими барвами:
- Чи згадаєш, як тебе матуся пригорнула
І сказала: "Сонечко моє ти золоте".
Відразу війнуло чимось знайомим з далини літ. Наче знову відчув ніжний і добрий дотик материних рук. Стало світліше і радісніше на душі. Певне, від "Вишиванок" бабусиних і матусиних, на яких "картини, як живі, бо в них і радість, і печаль, і муки…"
А хіба може не зачарувати косовиця сіна удвох з батьком на заплавних луках Омельника!
Чуєш шурхіт коси у траві, бачиш мовби наяву:
- І на ранкові роси
Сонячний зайчик босий
Скочив і … засіяв.
Здавалось би, нічого особливого, звичайнісінька картинка сільського життя. Така собі пасторальна пейзажна лірика, якої було і було, та, мабуть, ще й буде написано тоннами і кілометрами паперу багатьма схильними до віршотворення авторами. Однак читаєш далі і розумієш, що спогад з дитинства, соковито виписаний пейзаж - не самоціль, а лише один з виявів великої любові поета до свого козацького роду, ріднокраю, Батьківщини. Прагне він у пригорщі "блаженства від щедрот краси набрати і роздати стражденним і несилим, щоб і їм буяла весна".
Радіє чайці білокрилій над плесом, солов'їній народній пісні, зустрічам з добрими і славними земляками, бо:
То твої діти, Україно, то твої душі, Україно,
То твоє серце, Україно, - мишуринрізька сторона.
Поезія Євгена Безуса - розмаїта за тематичним спрямуванням. Переповідати її - не кращий спосіб знайомства читачів з нею. Та й не можна відбирати у них задоволення самим поспілкуватися з героями його віршів, побувати у дитячому світі, разом з поетом стати на герць зі Злом, ностальгійно пригадати літа молоді. А головне - посмакувати чарівним трунком, ім'я якому - справжня поезія.
Вражає у даній книзі щедра палітра барв, кольорів, веселковості. Та найбільше у ній світла і Сонця. Такий щирий і сонячний, цікавий і допитливий, пристрасний і закоханий біжить стежками дивосвіту рідної землі ліричний герой поезій Євгена Безуса, бажаючи людям добрим жити в красі, щасті і любові. І від цього стає сонячно на душі.
