Моє життя
Щоби не з'їхать з глузду, граюся словами,
Римую їх, і сяк, і так.
Милуюся, любуюся, а потім... - "трясця з вами",
Зроблю з паперу з віршами літак -
Та й в небо ...
Хай летять, куди захочуть,
Можливо, хтось спіймає й прочита,
А люди? Що ж, нехай собі торочать,
Що зміст не той, та й рима, тут - не та.
На мене й так та рима грима,
Що я їй волі не даю,
А зміст утік, мене покинув,
Та й оселивсь в чужім гаю.
А я і далі граюся словами,
А вже як в серці закипить,
То напишу, таке... Бог з нами,
Що ще й в тюрмі прийдеться жить.
А потім знову граюся словами,
Та згадую далекії літа.
Ось їду в гості я, до мами,
А мама жде, мене пита:
"Чи, ти, мій сину не хворієш?
Чому так довго не писав?
За тебе, сину, серце мліє".
Тепер, он бач, тепер згадав.
Як мама тяжко працювала,
Полола, сіяла, та прала,
Людей в лікарні лікувала,
Дітей аж трійко годувала.
Ростила, - виросли, уже дідами стали.
…Тільки мами
Давно немає на сім світі.
То ж на могилку я піду,
Щоб з мамою погомоніти,
Гірку сльозину проронити,
Та й далі жити...
То й живу.
Не зовсім праведно та щиро,
Не все зробив, що міг зробить.
Горілку п'ю, щоправда в міру,
Не можу кинути палить.
Та от римую, як дається,
Собі розраду відшукав,
Та і живу вже, як вдається,
Як краще жить?
Якби ж то знав…
06.12.2000р.
