Діти війни
Моїм одноліткам
присвячую.
Ми народилися в окопах,
У погребах і бліндажах,
Коли котився по Європі
Нелюдський жах, пекельний жах.
І замість молока смоктали
В ганчірках чорні сухарі.
Від бомб і куль нас затуляли
Своїми вутлими тілами
Нещасні наші матері.
Та ми росли, попри незгоди,
На зло проклятій, злій війні,
На зло погоді і природі -
Голодні, босі, - і мені
Смак хліба чорного і досі -
Найкращий смак. - Аж ось війні -
"Гаплик!"
Тарілка* хрипло прокричала,
А тут - ні сіло і ні впало -
У сорок шостім знову голод…
Та ми і це пережили,
І хоч малими ще були,
Все ж пам'ятаєм, пам'ятаєм
Борщ з лободи і жаливи,
В курних хатинах лютий холод,
Постіль з колючої трави.
Ми грались в іграшки пекельні -
Гранати й міни бойові, -
Збирали данину смертельну.
І скільки ж нас на цвинтарі,
Хлоп'ят, поховано, - ніхто
Не порахує і не взнає.
Та знов війна по нас стріляє,
Не забува, не полишає.
Вона нас Кубою, В'єтнамом,
Синочків, нищила Афганом,
І їхніх душ незгойні рани
Не вилікують навіть мами.
Ми зводили заводи, ГЕСи,
Ростили хліб, варили сталь -
Задля державних інтересів,
А не за орден, чи медаль.
Отак в турботах і роботі
Роки промчались, - і життя
Нас на крутому повороті
Жбурнуло геть - без вороття.
Та не здались на милість долі
І, зуби зціпивши, живем,
Пенсіонери сивочолі,
Обпалені війни вогнем.
* тарілка - хатній динамік дротового радіо
у вигляді тарілки в ті часи
березень 2004р
